Історія села Райгород

Історія села Райгород мало відома, але з тих корот­ких переказів та архівних документів дещо стало відомо.

Перші письмові згадки про село датують другою по­ловиною XVIII століття.

Поблизу Райгорода знайдено залишки неолітичного поселення, а біля Слобідки - давньоруське городище та по­селення X - XI століть.

В 448 році за переказами: Буг-річка був широкий. Плив по річці угорський купець до Гути, де був скляний за­вод. По дорозі померла його дочка Райга, яка подорожувала разом з ним. Купець поховав її на березі Південного Бугу навпроти теперішнього села Райгород, але з іншого боку річки. Там же збудував хатинку і завжди залишав там їжу. Розбійник Кіндрат з Брацлава зайшов до хатинки, поїв і побачив по ту сторону річки гарну місцевість. Він переплив річку, викопав собі землянку і взявши свою дівчину з со­бою прийшов до тієї землянки і почав там жити. Жили вони, займаючись скотарством і бджільництвом. Згодом стало вже 15 сімейств, які жили в окремих землянках і роз­багатіли, маючи вдосталь меду і шкір. Поселення називалось Райки.

З Немирова приїхали поляки і, побачивши багате по­селення пограбували його, забравши мед і шкіру. Полякам теж сподобалась ця місцевість і вони поселились по іншу сторону річечки Райка, яка впадає в Південний Буг.

Невеличке село-хутір під назвою Райка розмітилося на горі, на місці теперішніх порохових складів Самчинецького щебзаводу. В хуторі було вже 20-30 дворів. Жителі села Райка приймали участь в боротьбі за визволення від гніту польської шляхти 1648-1656 роках. Поляки часто на­падали на хутір і грабували жителів, які намагались чинити опір. Після чергової перемоги жителі хутора Райка переселились на лівий берег річки Райка і на гористих берегах стали будувати житла.

В селі було багато гончарів, чоботарів, кравців, кова­лів та інших ремісників. Вони поселились на правому березі річки Райка і своє поселення стали називати Горо­док.

З розвитком землеробства, ремесла і торгівлі обидва населені пункти злилися і почали називатися Райгородом. З цього часу Райгород набирає торговельного значення і вхо­дить в історію, як містечко. Тут поселяється багато євреїв і відкривається ярмарок через кожні два тижні по четвергам. Ярмарок був надзвичайно великим, сюди з'їжджалися з ба­гатьох районів. Ці ярмарки неблагоприємно відбивались на жителях, які піддаючись спокусам і обманам євреїв перед­часно збували їм свої продукти, залишаючись до весни самі без хліба. Крім євреїв, яких була переважна більшість, жило ще декілька сімей римо-католицького віросповідування.

Влітку 1671 року польські війська зайняли терито­рію, в тому числі і Райгород. Сили Дорошенка, що складались з турецьких, татарських і середнятських загонів, зазнали поразки і територія перейшла під владу Польщі. В Райгород теж прийшли шляхтичі Байбузи. Селяни не мали власної землі, а користувались земельними ділянками, які надавали магнати, відбуваючи панщину.

За переписом 1897 року в Райгороді було 2240 жите­лів, серед них 995 євреїв.

Селянам тяжко жилося за часів кріпосництва. Майже вся земля, 752 десятини, знаходилася в руках поміщика Вишковського Павла Андрійовича. Багато селян було без­земельних і малоземельних, що змушені були працювати на панщині. Населення було неграмотним. Панські приміщен­ня не збереглися.

За переказами в Райгороді існувала дерев'яна церква в ім'я Святого Миколая Чудотворця, яка знаходилась посе­ред містечка. Церква в кінці XVIII століття згоріла, але старого церковища зараз ніхто вказати не може, тому що воно було забудоване єврейськими житлами. За розповідями старожилів від цієї церкви було врятовано лише одну ікону: «Розп'яття Спасителя», яка знаходилась в 1901 році в новій церкві. Ця ікона вважалась раніше і потім чудотвор­ною, а в даний час в церкві її немає і сліди її після революційного перевороту загубились.

В даний час в селі існує дерев'яна церква на кам'яній основі, одно купольна і окремо від церкви знаходилась дзвіниця, вкрита бляхою, яка після революції була розібра­на. Церква була збудована в 1800 році і освячена на честь Успіня Пресвятої Богородиці. Також в селі було два водя­них млини, дві ґуральні. На річці Буг діяв пором і по ту сторону річки знаходились фолютні, де виготовляли сукно. Також був драмтеатр, який збудували французькі архітек­тори приблизно в 1905-1910 роках, який теж не зберігся до нашого часу. Він знаходився на місці теперішнього кафе. В ньому виступав духовий оркестр, який складався з місцевих жителів.

Навчання селянських дітей в містечку Райгород роз­почато з 1862 року, а в 1888 році відкрита церковно-приходська школа, для якої було збудовано спеціальну будівлю, яка збереглася до цього часу. Приміщення школи були малими, тому в 1970 році добудували корпус для молодших класів, та хімічний і фі­зичний кабінети, столову й майстерню, а в 1985 році побудували спортзал.

На даний момент в школі навчається 142 учнів, працює 34 педагогів та технічних працівників.

В 1906 році населення в Райгороді становило 2262 душі. Після революційного перевороту селян почали об'єднувати у товариства по спільній обробці землі.

В 1926 році тут було таке товариство під назвою «Червоний борець» Ситковецького району,товариство в тому році обробило 22,39 десятин орної землі. Всієї землі в колективі було 25,09 десятин. Так на 1927-1928 роки було заплановано посіяти 6 десятин цукрових буряків.

В 1928 році було товариство бурякове під назвою «Червоний шлях», в якому на початку 1928 року було 543 селян-плантаторів.

В цьому ж році в Райгороді була створена артіль кооперативів по переробці продуктів садівництва, городницт­ва і бджільництва. Ця артіль належала до Ситковецького садово-городнього кооперативного товариства. Вона об'єднувала 9 членів. Артіль мала 45 крб. вступного і 450 крб. пайового капіталу. Пересушено до 600 пудів слив і 175 пудів груш. 1219 кг сушених фруктів здано Вінплодсоюзу на ім'я Ситковецікого садово-городнього товариства.

Роботою артілі керувало правління з трьох осіб:

1. Гершунович Іцко Лейбович, ЗО років, бідняк - освіта поча­ткова;

2. Дігтяр Валько Шмулевч, 29 років, червоноармієць, освіта початкова;

3. Ярославський Гейзер Гершкович, 29 років, курсант-ремісник, освіта початкова. Артіль закупо­вувала фрукти і переробляла їх.

На той час в селі вже були ветпункт і поштово-телеграфне відділення, аптека.

В південній частині села є великі поклади граніту. В 1927 році розпочато видобування каміння і пізніше пере­творився в передовий Самчинецький щебеневий завод. Спочатку всю роботу виконували вручну. На вагонетки, що йшли до залізничної колії, носили каміння носилками.

З 1984 р. – Самчинецьке кар’єроуправління, об’єднує 2 заводи – в с. Райгород та с. Семенки, де на даний період працюють 132 робітники.

На початку 1900-х років почали прокладати заліз­ничну колію, а згодом збудували станцію і депо. Залізнична станція працює і до сьогодні, де працюють 28 чоловік.

У 1930 році було організовано колгосп, першими ор­ганізаторами якого були Мельник Прокіп Денисович, житель села Райгород, який і був першим головою.

В 1918 році була організована Рада Робітничих і се­лянських депутатів. Першим головою був Міченко Тимофій Тимофійович.

Колгосп села Райгород з року в рік розвивав своє го­сподарство, а разом з тим збільшував і економіку. Підвищувався і культурний рівень населення села. До скла­ду Райгородської сільської ради і колгоспу увійшло невеличке село Слобідка, де була створена окрема бригада.

Чорною хмарою насунувся на наше село 1933 рік. Трактами, широкими і вузькими шляхами, стежками та межами на Поділля пробирався голод. В селянських засіках, спорожнілих до зернини, не було навіть мишей. Люди дої­дали картоплю і буряки, гарбузи і кваснину. Останні осінні місяці 1932 року прозвані народом «гарбузень». Грудень 32-го і січень-лютий 33-го дістали назву «пухкутень». Вес­няні місяці 1933 року залишилися в пам'яті подолян під назвою «капутень». Люди щодня приходили до контори колгоспу і вимагали будь-яких продуктів, скаржилися, що вони голодують, просили їсти. Однак колгоспні комори стояли порожні, бо з них вивезли все, навіть те зерно, яке призначалося для посіву. Немирівський райком партії по­відомляв Вінницький обком 21 лютого 1933 року, що в селах Косанове, Райгород, Ситківці, Вища Кропивна голод, як епідемія валить з ніг людей. За 1932-1933 роки по Немирівському районі померло від голоду 7022 людей. Того страхітливого 1933 року легше було перерахувати тих, хто лишився живий, ніж полічити мертвих.

Косили односельчан і страшні епідемії - тиф, холера і інші хвороби. Райгородчани зазнали пекельних мук і страждань в роки сталінського терору 1934-1938 років, а попереду на них чекала гітлерівська окупація 1941-1944 ро­ків.

22 липня 1941 року село Райгород було окуповано німецько-фашистськими загарбниками. Багато жителів села піднялись на боротьбу проти загарбників. Майже все чоло­віче населення пішло на фронт. В тилу ворога діяв партизанський загін Володимира Степановича Волошановського. Влітку 1942 року група Волошановського влилась в партизанський загін «За Батьківщину». Волошановський був призначений командиром окремої партизанської роти. В 1943 році з Городницького лісу бійці роти Волошановсь­кого зробили сміливу вилазку в районі села Райгород і розгромили загін гітлерівців, що прибули відбирати у селян худобу для відправки її в Німеччину. До партизан приєдна­вся житель села Райгород Степан Олійник, який тоді сказав, що «з такими людьми, як партизани треба рахуватись. Вони діють швидко і сміливо.»

Недалеко діяв загін партизана Івана Калачника, який теж зробив сміливий напад на гітлерівців в районі сіл Рай­город і Слобідка, і визволив військовополонених, які працювали під наглядом німців, копаючи канави для про­кладання кабелю зв'язку. Визволені полонені приєднались до партизанів, і воювали разом проти загарбників.

Німецько-фашистськими загарбниками під час оку­пації було нанесено великих збитків колгоспу «Перемога», загальна сума яких становить 5 млн. 560 тис. 900 крб. (ста­рими грішми).

Німецькі окупанти в селі Райгород замучили і роз­стріляли 6 тисяч нічим не винних громадян - євреїв та військовополонених, вивезли на роботи до Німеччини мо­лодих односельчан. Щебеневий завод, станцію Самчинці, Райгородську середню школу було перетворено в табори військовополонених, які тяжко працювали на заводі, добу­ваючи каміння і будуючи дорогу.

Страшною пам'яткою діяльності німецьких фашис­тів у селі Райгород залишилося 5 братських могил, де покояться тіла вбитих і заморених голодом невинних лю­дей: три з них - єврейські могили, які знаходяться за селом в лісі, одна - на краю стадіону: тут ховали померлих від хвороб, холоду і голоду військовополонених, яких кидали по 2-3 чол. В могилу, навіть не збереглися їх імена. Ще од­на могила, де, поховані солдати, вбиті ще на початку війни 1941 року. Вони загинули, визволяючи наше село від наше­стя гітлерівців і були захоронені на краю села. А на початку листопада їхні тіла було перенесено в центр села, де знахо­диться парк і поставлено обеліск. Всього їх було 35 чоловік, імена, яких не відомі, крім одного - Кожумяк Іван - рядо­вий.

15 березня 1944 року село Райгород було звільнено. Настав мирний відбудовний період. Повернулись додому і наші односельчани орденоносні. Серед них були: Олексієнко Карпо Карпович і Каліцький Микола, які пройшли найстрашніші битви в тогочасному Сталінградську. Багато похоронок прийшло в село, оплаканих вдовами, матерями, сестрами.

Настав мирний відбудовний період. Депо станції бу­ло зірване німцями під час відступу і відбудовано було заново. Економіка колгоспу «Перемога» з року в рік зрос­тала. В 1950 році до колгоспу «Перемога» було приєднано колгосп «Піонер» села Слобідка.

Село пересікає шосейна дорога Вінниця - Гайсин - Умань державного значення.

А в 1973 році до колгоспу «Перемога» було приєдна­но колгосп «Комунар» села Нижча Кропивна і перейменоване в колгосп «Дружба» з центром у селі Райго­род. Сільська рада знаходилась в селі.

В селі було сільське споживче товариство. Магазини знаходи­лись спочатку в єврейських будинках, а пізніше було збудовано приміщення для продуктових та промислових товарів і кафе «Південний Буг».

Існувала амбулаторія для прийому хворих в старому приміщенні, а в 1964 році було збудовано дільничну лікар­ню на 40 ліжок, а в 1971 році ще й поліклініку. Навпроти лікарні побудували аптеку, яка й до цього часу діє. В 1996 році лікарню закрили, а поліклініка залишилась, в якій ве­дуть прийом хворих лікарі: терапевт, педіатр та стоматолог.

Церкву в селі зберегли спочатку для зберігання зер­на, а потім - в ній розмістили клуб. На щебеневому заводі теж був клуб.

А в 1965 році колгосп побудував новий будинок культури біля сільської ради, в який було перенесено і сільську бібліотеку (з маленького однокімнатного приміщення в двокімнатне з кімнатою книгофонду та читальним залом з трьома столами).

За високі показники в роботі у вирощуванні цукрових буряків, орденами трудового червоного прапора були нагороджені - ланкова Михасько Світлана Феофанівна та бригадир тракторної бригади Тупченко Олександра Степановича.

Довгий час очолював колгосп «Дружба» учасник бойових дій, орденоносець, який пройшов Велику Вітчизняну війну з першого до останнього дня - Малишевський Петро Гаврилович

Під час розпаювання землі в 1996 році з'явилось 362 земельних власники. З них багато людей являються одноосіб­никами, їхні земельні паї приєднані до присадибних земельних ділянок. Решта свої земельні паї здають в оренду СТОВ «Дружба», ПК «Зоря Поділля», ФГ «Райгород», ФГ «Петро Дядюк». В 2004 році власники паїв одержали дер­жавні акти на землю в замін сертифікатів, земельна частка 2,61 га. Загальна площа розпайованих земель 936 га. Збори співвласників, які затвердили список осіб, які мають право на майновий пай з видачею свідоцтв на право власності на майновий пай, члена КСП «Дружба». Згідно колективного догово­ру співвласників загальна сума майна - 1589875 грн.

В розпайоване майно не ввійшли об'єкти соц­культпобуту, які перейшли у власність громади - з них і будинок культури, водопровідна мережа з баштами, внутрішньогосподарські та сільські вуличні дороги які знаходяться в селі.

Розподіл відбувався згідно рішення загальних зборів співвласників сільськогосподарського підприємства «Дружба».

Власники земельних паїв отримують ренту за здані в оренду в СТОВ «Дружба», ПК «Зоря Поділля», ФГ «Райгород», ФГ «Петро Дядюк» до 3% від вартості земельного паю.

На даний час Райгородська сільська рада об’єднує населення трьох сіл (с. Райгород, с. Н. Кропивна та с. Слобідка), в яких проживає 1280 жителів.

В 2003 році, на місці старого обеліска загиблим воїнам, був встановлений новий меморіал воїнам-визволителям с. Райгород, які полягли у Великій Вітчизняній війні.

В 2004 році село Райгород було газифіковано, у 236 будинках загорівся «блакитний вогник».

В 2011 році було проведено капітальний ремонт приміщення Райгородської бібліотеки, яка стала переможцем міжнародного проекту «БІБЛІОМІСТ». Зараз у бібліотеці працюють 3 комп’ютери з підключенням до мережі Інтернет на безкоштовній основі.

В 2012 році на місці розстрілу військовополонених був встановлений пам’ятник жертвам ВВв.

В грудні 2012 року, в приміщенні Райгородської ЗОШ відкрито дитячий садочок «Ромашка», у якому зараз виховується 36 дітей.

Також у 2012 році Райгородська сільська рада визнана переможцем обласного конкурсу «Вода – основа життя» і розпочато роботи по реконструкції та будівництву сільського водогону. Проведено ремонт артезіанської свердловини, з заміною насосного обладнання, та відремонтовано і встановлено додаткову водонапірну башту.

У нашому селі народився і виріс поет, член спілки письменників України - Віталій Березінський, автор поезій та книг «Кольори граніту», «Звуковий бар’єр», «Автострада», «Запас висоти». Його твори друкуються в багатьох країнах світу.

На даний час в с. Райгород проживає поетеса Варавва Т.М. – автор поетичних збірок.

Також в с. Райгород проживав поет, член спілки журналістів України Олексієнко В.О..

Матвієнко Наталія Миколаївна — український економіко-географ, кандидат географічних наук, асистент кафедри країнознавства та туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Кiлькiсть переглядiв: 1